Великое русское слово

Якою мовою говорить Україна?

       Після опублікування статті про нові тенденції розвитку російської мови в Україні була дуже здивована великою кількістю переглядів. Отже, проблема грамотного спілкування турбує й у наш неспокійний час.

Сьогодні, як і завжди перед виборами , знов дуже гостро стоять мовні питання. Хочу висловити власну думку щодо їх актуальності.

   По-перше, я мешканка російськомовного регіону, моя рідна мова – російська, тому я , звичайно, не претендую на роль експерта. Але, як і кожного громадянина, мене турбують питання державної мови, особливо її розвиток у східних регіонах країни, тому висловлю свою думку  пересічної мешканки Луганщини.

   Зараз дуже часто критикують Схід та Південь за те, що в цих регіонах не на належному рівні вивчається українська мова в школах. Але результати ЗНО  засвідчують іншу картину. Результати такі самі, як і в більшості районів центральної  України. А ось найгірші показники в Чернівецькій та Закарпатській областях, А таких поганих показників, як у Берегівському районі немає в жодному районі Донбасу.

   Розглянемо  результати Всеукраїнського конкурсу знавців мови та літератури ім.. Т.Г. Шевченка. Із 281 переможця серед учнів 5 – 11 класів – 111  з південних та східних областей , тобто, якщо показати в процентному відношенні по областях, побачимо, що 8 східних та південних областей  - це 33,3%, а процент переможців - 39,5.. Схожий результат і у конкурсі мовознавців ім.. Петра Яцика. Як бачимо, результати суперечать загальному уявленню  про стан викладання української мови в російськомовних регіонах.

   По-друге, хто повинен пропагувати українську мову на Сході та Півдні? Насамперед, це ЗМІ. Але звернемося до мови дикторів, телеведучих. У кожного каналу своя мова. Наприклад, канали СТБ, 5-й канал, деякі представники каналів 1+1 та 2+2 орієнтуються на скрипниківський (Харківський)  правопис  1928 року. Тому з екранів ми чуємо не «ефір», а «етер»,  не «класичний», а «клясичний»,  не «Європа», а «Европа», не « соціальний», а «соціяльний» та ін., іншомовні слова авто, метро відмінюються, що протилежить правилам. Про наголос зайве й говорити. Як десять років тому Віктор Ющенко ввів  у календар новий місяць листОпад, так за ним і повторюють на цих каналах. Ось тільки декілька прикладів із однієї програми новин: прОрив труби, провЕло засідання, стАра символіка, інвесторИ не провЕли, судОвого процесу та ін..

   Деякі політики вважають, що майже всі проблеми України пов’язані з тим, що багато людей спілкується російською мовою, і недарма однією із перших постанов нової влади була постанова про анулювання мовного закону. Може, вони  є взірцем мовної грамотності?  Про мову Турчинова марно казати. Крім постійного невірного наголосу (прОшу, засІдання, в аеропОртах, довЕсти, привЕзли, кОрисної…), його мова сповнена русизмів (зарубіжний досвід, відмінили статтю, слідувати закону, добрі відносини, не дивлячись на особи, приймати міри…). Найбільше, з моєї точки зору, опікується мовними проблемами партія «Свобода». Може, її голова розмовляє без помилок? На жаль, це не так. Олег Тягнибок, як і майже всі політики, не звертає увагу на наголос («Я хочу ПРИвЕсти приклад, «Пропоную пЕрелік законів), уживає у своїх виступах явні русизми ( приклад можна тільки навести, питання не слідуючи, а наступні і країну треба не «спасати», а рятувати…). То, напевно, хоч така одіозна у політиці фігура  як Ірина Фаріон не робить помилок у своїх виступах? На жаль, це не так. Не беру до уваги  наголос, який протиречить нормам українського правопису. А ось слів «спІвання» та «танцЬОвання» я не знайшла навіть у словниках діалектів, та й стоїть пам’ятник Шевченку, а не Шевченкові. У своїх виступах Ірина Дмитрівна неодноразово підкреслювала, що за русизми у мові дітей треба карати, а російськомовних українців уважає дегенератами, які не спроможні зрозуміти красу української мови. Можливо, слід почати з себе та своїх однопартійців? Не можна ратувати за розвиток державної мови, керуючись ненавістю, не можна насильницькими методами примусити любити українську мову. Для цього потрібна довга й кропітка робота. І наприкінці хочу звернутися до думки великого українського церковного і громадського діяча,  мовознавця, історика церкви Івана Огієнка, який ще у минулому столітті писав: «Нехай буде поганий правопис, але єдиний для цілої країни». Сподіваюсь, створення такого правопису нарешті об’єднає нашу країну й політики перестануть спекулювати мовними питаннями.